Вул. Вірменська, 7

дзвіниця Вірменського собору

Дзвіниця кам'яна, трьохярусна, нижні яруси в плані квадратні, верхній врсьмигранний з круглими вежичками на кутах. в інтер'єрі першого ярусу зберігся ренесанчний портал з датою. Одним з найбільших цікавих і мальовничих пам'ятників архітектури міста Львова являється ансамбль б. Вірменського собору. Розташований між вул. Вірменською (одною з найстаріших вулиць Львова) і вул. Лесі Українки та забудований від сходу й заходу будинками, закуток - це немов кусок сходу, перенесений на територію Львова. Крім собору, що сам по собі являється незвичайно рідкісним і цінним пам'ятником, в ансамбль входить ще: цвинтарь зі старовинними намогильними плитами, монастир вірменських Бенедиктинок з двором, будинки архієпископа і священиків, дзвіниця-прохід від вул. Вірменської і в його продовжені двір- пасаж з виходом на вул. Л. Українки. Поява цього пам'ятника зв'язана з поселенням у Львові емігрантів із старовиної столиці Вірменії- м. Ані. Переселення почалося ще в XI ст. коли, 1064 р. місто захопив вождь Сельджуків Альп Арселян. Продовжувалося воно внаслідок нападів монголів в XIII ст., а також в XIY ст. коли страшний землетрус остаточно зруйнував місто Ані. Приблизно 10 тис. вірмен поселилося в той час в Галичині, на Буковині і на Поділлі. Все це, переважно, купці і ремісники, а Львів, розташований на торговельному шляху між сходом і заходом, став однією з головних точок їх згуртування. Без сумніву, що за княжих часів існували тут їхні церкви. Вірмени визнавали тоді монофізичну віру. Після приєднання в 1623 р. до католицького Риму, споруду існуючого собору пристосовано до вимог нового культу, внаслідок чого первісний вигляд памятника міняється. Дата будови собору і його авторство не виявленні. Владислав Жила усвоїй монографії пише, що собор побудовано уже в XIY ст. (1390-1437 рр. ) вірменськими архітекторами, по плану старої святині в м. Ані (980-1010 рр. ). Про початок будівництва в першій половині XIY ст. говорять також львівські хронікарі і дослідники: Зіморович, Ходинецький і Зубрицький. Дата 1390 р., яку подає Кастанович, повторюється в ряді схематизмів львівської, вірменської архідієцезії, можливо на основі якоїсь найстарішої хроніки собору, що пропала. Дослідник Лозінський подає, за Зіморовичем, що собор побудували уже в 1370 році, по плану давнього собору св. Юра у Львові, архітектор з німецького міста Шлеська, Доре чи Дорінг. В найстаріших актах міста найшов Лозінський прізвище будівничого Дорінга, що і був, можливо, цим Доре. Будівництво мурованого собору 1370 р., могло статися після установлення вірменського архієписковства у Львові 1367 р. за Казиміра Великого. Припущення Зімеровича про авторство Дорінга і спорудження собору в 1370 р. основується на тому, що Дорінг не жив уже в 1384 р. е. т. три роки після пожежі м. Львова в 1381р. Дата 1390 р., про яку згадує Кастанович відноситься, можливо, до відбудови спаленого собору Дорінга. Первісний, невеликий собор- це східна частина існуючої споруди. Заложена на плані грецького хреста з центральним куполом і з-ма півколими апсидами в східній стіні була вона побудована з тесаного каменю, покрита тонким, виробленими в камені, орнаментами. Троє дверей були розташовані в західній, південій і північних стінах. Після пожежі 1381 р. або, можливо, в часі чергової відбудови 1437 р. прибудовано з південої сторони, по традиції східних вірмен, рід портикулоджії з 4 арками і хрестовими склепіннями, де, під долівкою хоронили визначних осіб. Тоді-же побудовано, з північної сторони, захристію при апсиді. Про час побудови південої аркади говорять перенесансові і небарочні капітелю низьких колон, що одиноко зберігся. Останні капітелі виконанні доволі грубо, на взірець давнішніх. Первісна вірмено-романо-готична аркада-портик з ХY ст. була, очевидно, низча від існуючої, з другим склепінням і покритям. Перебудовано її в ренесансі можливо після пожежі 1527 р. оставляючи давні колони. Про перебудову свідчить тоб що існуюче склепіння заслоняє готичніпрофілі порталу в стіні правого нефу, а заложене, остролучне вікно перетинається дахом аркади. Портал, що ведев портик зі східної сторони, при апсидах, побудовано, мабуть рівночасно з дзвіницею в 1570 р. Приблизно 1630 р. добудовано при західній стіні собору, на ширину всієї споруди, новий, ренесансовий, двохпрольтовий, перекритий бочкоподібним з люнетами склепінням-неф. Виступаючий понад дах старої споруди фронтон, різко виділяє нову частину, що освітлюється остролучними, готичними вікнами. Тоді-же побудовано, перед головним входом, вузький, 3-прольтний, критий хрестовим склепінням, передсінок, що зараз не існує. Архітектура і декоративні деталі нового нефу, а також прибудованого, при північній стіні собору, передсінку -захристії з малою капличкою в західному його кінці, характерні для ренесансових взірців, що їх впровадив у Львів під кінець XYI і в початку XYII ст. ст. арх. Павло Римлянин і його школа. Такими являються н. пр. портал з 1671 р. між передеником і давнюю частиною собору, кам'яне обрамування вікон, а також доричний фриз, вмурований у східну стіну захристії. Вони зовсім подібні до деталів Волоської церкви і других споруд того часу. В ренесансовому склепінні нового нефу, аналогічному склепінням, що маються в монастирях Бернардинів і латинських Венедикток та в костьлі М. Магдалини, також відчувається рука, або вплив Павла Римлянина. З того часу походить і 2-поверховий, колись відкритий аркадовий портик в західній стороні монастирського двора. Портик, що нагадує італійські лоджії, об'єднує нову частину собору з монастирем. Після пожежі 1712 р. собор відбудував голова союзу львівських вірмен, брат тодішнього архієпископа, Криштоф Августинович. 1726 р. у східному дворі - пасажі, встановлено в його честь меморіальну колону. 1723 р. розпочато оздоблювання всьго собору в характері барокко. В зв'язку з пристосовуванням собору до потреб католицького ритуалу, замальвано тоді византійські розписи стін. Можливо тоді замуровано і вікно в правому, бічному нефі з фресками XY-XYI ст. ст. Hову реставрацію собору, монастиря і інших споруд ансамблю проведено за слідуючого архієпископа Якова, Степана Августиновича (1752-1783), після чергової, великої пожежі 1748 р. 1755 р. закінчено оздоблювання собору в стилі барокко. Тоді остаточно знищено в інтер'єрі первісну поліхромію і, у значній мірі, кам'яні, скульптурні оздоблення. З зовні оштукатурено кам'яні стіни старої частини. Будівельні роботи виконувано ще і в першій половині XIX ст. 1877 р. побудовано високий портал між полудневою аркадою і дзвіницею. Без сумніву з найдавніших часів, думається, на теперішньому місці, існувала і дзвіниця. Дзвіниці постійно стрічаються при вірменських храмах на сході. Маються вони, наприклад, в Сурп-Карапет на озері Ван і, особливо, при патріяршому храмі в Ечміаджін (550 р. ). Квадратні в плані, мають вони 2 або 3 поверхи. Долішний поверх розкривається 4-ма арками на 4 сторони світу. Другий, переважно також 4-бічний поверх, є легший і більш прозорий, а горішний, ажурний є звичайно 8-бічний. Цілість покривається 4-схилим дахом. Дзвони поміщаються в горішних, ажурних поверхах.За час свого існування дзвінниця пережила ряд реставрацій після пожеж: 1630, 1670, 1743, 1778 р. р. Купольне завершення одержала на поч. XX ст. Вигляд вежі до реставрації зберіг рисунок Я. Матейки. І Львівська дзвіниця, що являється рівночасно і вхідною брамою від вул. Вірменської, нагадує, по формі, згадані старинні зразки. Численні пожежі міста не щадили і дзвіницю. По хронікам м. Львова, було тут з 1494-1734 рр., не враховуючи меньших, місцевих, - 14 великих пожеж. Після пожежі 1527 р. відбудував дзвіницю, на давніх фундаментах, за гроші вірменського міщанина Андрія з Каафи і в пам'ять його батьків - архітектор Петро Красовський званий "Шванцар" - автор Трьохсвятительської каплиці при Волоській церкві і відомої "чорної кам'яниці" у Львові. Характерні для краківських майстрів (арх. Гаврило Слонський) декоративні деталі, що маються в датованому 1570 р. ренесансовому порталі під баштою, не виключають їх участі в реставраційних роботах, як це було і в каплиці Боймів. Дзвіницю реставровано ще і 1670 р., і після нових пожеж 1743, 1748 і 1778 рр. Внаслідок того первісна форма споруди міняється. Картину ренесансової дзвіниці, якою вона була ще до п. пол. ХІХ ст. дає рисунок олівцем художника Яна Матейко, що зберігається в Кракові, в музею його імені. Теперішнє завершення дзвіниці 5-ти псевдовізантійськими куполами, зроблено при реставрації в ІІ пол. ХІХ ст. Завдяки грубому шарові рустованої штукатурки на верхній 8-бічній частині дзвіниці, ренесансові вікна з кам'яним обрамуванням втратили свій первісний характер. Реставрацію дзвіниці розпочато 1938 р. і не закінчено в зв'язку з воєними діями. При розбудові собору в 1908-1909 рр. продовжено споруду собору в західному напрямі, по модерністичному проекту арх. Мончинського, з виходом на вул. Краківську. Тоді-же розпочато і капітальну реставрацію собору. Розчищено від штукатурки барабан купола і стіни східної, найдавнішої частини собору. Півколі апсиди оздоблено тоді новими колонками і орнаментами, виконаними в старовиному, вірменському характері. Для цьго використано взірці з євангелій (1198 р. ), що зберіглися в бібліотеці вірменської митрополії у Львові. Розчищено кам'яні частини віконних обрамувань, цоколь і карнизи. Зовсім перебудовано південу аркаду від вул. Вірменської, причому замінено новими знищені кам'яні колони. Замінено також стовпи аркади в дворі монастиря. Реставровано і інтер'єр. В пресвітеріальній частині собору відкрито пошкоджені, старовині, кам'яні орнаменти на архівольті і стовпах тріумфальної арки. Ці орнаменти, по своєму характеру підтвержують, до деякої міри, здогад про авторство німецького архітектора Дорінга. Склепіння купола, головного нефу і трансепту оштукатурено вапняно-гіпсовим розчином - основа під мозаїку, якою, по проекту проф. Мегоффера, оздоблено тоді тільки купол. В ренесансовій частині склепіння замінено новим, дерев'яним перекриттям з кесонами і декоративними мотивами в арабо-вірменському характері. Реставрацію 1908-1909 рр. прервала перша світова війна. Продовжено її в 1926 р. Тоді остаточно ліквідовано барочний характер інтер'єру. Частину вівтарів і цінну проповідницю з ХYІІ ст. передано в барочний костьл в м. Ряшеві. Hа їх місце привезено тоді мармурові вівтарі, проповідницю і єпіскопський престіл з монументального, православного собору на пл. Саській в Варшаві, призначеного на розібрання. Hепошкоджений ІІ світовою війною пам'ятник - собор, використовується зараз Державним музеєм Українського Мистецтва (Фонди), а в б. монастирі вірменських Венедикток поміщається школа - інтернат. ЛІТЕРАТУРА: 1. С. В. Безсонов: Архитектура западной Украины Москва 1946 г. 2. В. Дудикевич і др.: "Львов" - справочник, Львов 1949. 3. Др. Фридерик Папее: Історія міста Львова (поль. ) Львів 1922. 4. Томаш Юзефовіч: Хроніка м. Львова від року 1634 до 1690 Львів, 1854 (поль. ) 5. Стрижиговські проф.: Будівництво вірмен і європа Відень 1918 (нім. ) 6. Др. Юзеф Піотровські: Катедра вірменська у Львові Львів 1926 (поль. ) 7. Владислав Жила: Вірменський собор у Львові Краків 1919 (поль. ) 8. Д. Каетанович: Катедра вірменська і її окруження Львів 1930 (поль. ) 9. Відбудова і реставрація вірменського собору у Львові. вид. газ. "Век Hови" Львів 1908 (поль. ) 10. Земцов С. М.: Львів - Москва 1956. 11. Б. Януш і др.: Львів древній і сучасний - Львів 1928 (поль. ) 12. Ф. Л. Цінн: Зібрання пам'ятників старини, що находяться у Львові. В записках від року 1835. (нім. ) Рукопись в Держархіві Львівської обл. 1850. 13. Ф. Л. Цінн: Львівські пам'ятники старини. Рукопись в Держархіві Льв. обл. 14. І. Крип'якевич: Історичні проходи по Львові, Львів 1932.