Будинок відомий вже в XV ст., як резиденція литовських князів. З 1430 р. переходить у власність львівських архієпископів, звідки і назва будинку. В 1634 р. архієпископство будує тут новий будинок за проектом архітектора Я. Покоровича. В цьому будинку було 68 кімнат. Особливою розкішшю вирізнялись спальня і зал, викладений плоскою золотавою цеглою та кахлями (так званий Фарфоровий або Золотий зали). Ту бували польські королі під час своїх візитів до львоваВаза (1621) і Владислав 4, котрий тут зустрічався зі своєю фавориткою львівянкоюЯдвішкою Лущковською.
Кам’яниця неодноразово перебудовується. В 1844 р. кам’яницю передали католицькій семінарії, була проведена реконструкція, в ході якої зник Золотий зал. В 1872 р. надбудовується четвертий поверх, фасад набуває класицистичного вигляду.
Займає дві парцелі, тому фасад широкий, шестивіконний. Фасад типово класицистичний, строгий: прості віконні обрамлення, горизонтальні тяги, плоскі пілястри. Єдина прикраса, що залишилась від попереднього декору - кам’яний портал XVII ст. з двома коринфськими колонами обабіч входу.
Ще один фрагмент колишнього декору зберігся в інтер’єрі. Це настінні розписи XVII-XIX ст. в приміщеннях другого поверху, відкриті під час реставраційних робіт в 1985-1987р. р. та ренесансні склепіння.
В наш час споруда пристосована під бібліотеку та адміністрацію міського відділу освіти.
Більше
