Вул. Високий замок, 1

Високий замок - так називається найвища гора, що здіймається над Львовом. "Це не тільки гарна гора, але й чудо світу. Гора височить посеред вільного простору, її з усіх боків далеко видно", так описав Високий замок купець і мандрівник Мартин Ґруневеґ, який жив у Львові з 1582 до 1602 року. Саме цю гору в XIII ст. пригляділи галицькі князі для спорудження фортеці. Гора була одною з найвищих точок Східноєвропейської рівнини, доволі стрімкою, оточеною непрохідними болотами і важкодоступною для ворога. Біля її підніжжя простяглася досить широка придатна для забудови рівнина з повноводною рікою А біля рік, як відомо, найкраще будувати шляхи. Князь Данило вибрав хороше місце для майбутнього Левового граду. Вперше про існування оборонної фортеці на горі відомо з запису у Галицько-Волинському літописі під 1259 р., коли йшлося про переговори Галицько-Волинських князів з ханом Бурундаєм. Хан вимагав знищити найважливіші фортеці, між ними і замок Лева. Чи то вимогу хана не повністю виконали, чи то замок швидко відбудували, однак в 1287 р. хан Золотої Орди Телебуга вже не зміг здобути приступом добре укріплену львівську фортецю. Назву Високий замок дістав на противагу Низькому замку, що збудований пізніше на рівному плато біля підніжжя гори. А в княжі часи гора так і звалася Княжою. Яким був замок Лева можемо собі лише уявити. Час зберіг тільки його описи та виконані на їх основі графічні зображення. Споруджувався він з каменю і дерева "з великою пильністю і значним коштом". Первісні фортифікації, які хан наказав знищити, були у вигляді дерев’яних клітей, заповнених землею. Відбудовуються мури вже з каменю товщиною понад 1,6 м. Фортеця утворювала неправильний чотирикутник довжиною близько 200 м, витягнутий у напрямку схід-захід. Палац ділив замкнений простір замку на два подвір’я: велике та мале. В малому подвір’ї стояло кілька господарських будівель та глибока криниця, а в мурі були дві вежі, що звалися більша - "Шляхетська", менша - "Гультяйська". Підсилювали оборону замку ще кілька оборонних веж по кутах муру та складний вхідний вузол з брамою та підйомним мостом. Палац, як належить будівлі такого типу, був кам’яним і мав багато декоровані фасади. В одному з його приміщень містилася капличка. У замкових будівлях зберігались княжі клейноди, багато зброї - арбалети, щити та списи. До замку з розташованого на рівній терасі під горою дитинця вела витесана в камені крута дорога. Нижче дитинця аж до річки Полтви була територія підгороддя. Під час ворожих нападів за замковими мурами ховалися мешканці дитинця і підгороддя та спільно боронили фортецю. Забудова підгороддя, яке було обнесене дерев’яним частоколом, ставала легкою здобиччю для ворога, однак не так легко можна було здобути замок. Польський король Казимир в 1340 р. спалив фортецю, та львів’яни її відбудували. Вперше здобули замкові мури при сприянні міщан в 1648 р. війська Максима Кривоноса. З розвитком вогнепальної зброї замкові укріплення втрачають своє оборонне значення, тому в 1704 р. фортецю легко захопили і зруйнували війська шведського короля Карла XII. З того часу замок більше не відбудовували. З другої половини XVIII ст. мури поступово розбирають для нового будівництва і мощення доріг, а на схилах гори в численних каменоломнях добувають пісок і камінь. Насипання високого кургану на честь Люблінської унії в 1869-1900 рр., що велося землею з княжої гори та камінням з замку, остаточно знищило фортецю. На вершині насипаної гори (висота 413 м над рівнем моря) влаштовано оглядовий майданчик. Хто зважиться піднятися стрімким серпантином на самий верх, того чекають чудові панорами стародавнього міста на фоні його нових обріїв. Яр між замковою горою та ліворуч розміщеною трохи нижчою Лисою горою, в 1835-1839 р. засипано і розплановано парк. Мабуть в цей час і знищено залишки княжого дитинця. Парк має дві тераси. Верхня звалася Полянка. На ній поряд з будинком телецентру і трансляційною вежею, що побудовані в 1957 р., під курганом є збережений фрагмент південної стіни замку. Його сторожить чотиристалітній кам’яний лев, перенесений сюди з-під міської ратуші. Нижня тераса засаджена каштановою алеєю. При кінці алеї в 1892 р. збудований будинок садівника. Довкола будиночка росте багато екзотичних рослин. Для прикраси парку в 1845 р. тут влаштовано штучну печеру, обабіч якої стоять два кам’яні леви з гербами старих міщанських родин. Колись вони прикрашали галерею старої міської ратуші. Над південним схилом нижньої тераси влаштовано ще один оглядовий майданчик, звідки є гарний вид на центральну частину міста. До нашого часу зберігся тільки фрагмент південної сторони стіни з бійницями. Замок стояв на високій горі північніше від нинішнього центру міста. Первісно був дерев’яним, збудований одночасно з заснуванням Львова галицьким князем Левом Даниловичем в середині XIII ст. Цей замок був частково кам’яним, частково дерев’яним. Під час спорудження в XIX ст. на вершині замкової гори штучного кургану, присвяченого річниці Унії Любельської, було знайдено залишки зрубних конструкцій, що, очевидно, належали до оборонних укріплень давньоруського періоду. Археологічні дослідження останніх років свідчать, що вже в другій половині XIII-XIV ст. на Замковій горі стояла кам’яна кругла вежа, товщина стін якої становила 1, 6 м, до неї примикав мур. Після захоплення Львова польським королем Казиміром в другій половині XIV ст. на місці давньоруського побудовано новий середньовічний замок, що дістав назву “Високий” на відміну від “Низького”, котрий виник тоді ж і був розташований під горою. Замок був оточений могутніми укріпленими мурами. Замок органічно вписувався в обриси гори, мав форму неправильного прямокутника довжиною біля 200 м. з курглими вежами на кутах. Він ділився на чотири частини: 1- в’їздну або малий пригородок; 2- двір або великий пригородок; 3-житлові приміщення; 4-малий двір. Житловий дім, що мав три поверхи, був між великим і малим дворами. В малому дворі був глибокий колодязь і три будинки. Найбільша в діаметрі кутова чотирьохповерхова вежа називалась шляхетською. В малому дворі, котрий сав самогстійне оборонне значення, в олному з приміщеннь була капличка. Огороджений грубими мурами з зубцями, розташований на високій горі, замок вважався неприступним. В 1648 р. під час визвольної війни Високий замок захопили козаки під керівництвом Максима Кривоноса. Другий раз його захопили і зруйнували шведи в 1704 р. З цього часу замок втратив своє оборонне значення і почав занепадати. З другої половини XVIII ст. його поступово розбирають для будівництва житлових будинків. В 1935-39 р. р. замкову гору перетворили на парк. ЗАБУДОВА РАЙОНУ ПІДЗАМЧЕ ТА ПРИЛЕГЛИХ ДО ВИСОКОГО ЗАМКУ ДІЛЬНИЦЬ м. ЛЬВАВА Згадана територія і зокрема Високий замок містить залишки матеріальноі культури ще доісторичних часів, про що свідчать археологічні знахідки спорадично виявлені в останнї століття, які належали енеолітним племенам лійчастого посуду, фракійським племенам доби раннього заліза. В ХIII сто літті, як довели розкопки останніх років вздовж "Волинського шляху" вже існували дві споруди-церкви Івана-Хрестителя та Св. Миколая (підтверджені в ХY ст. у грамоті князя Льва відповідно під роками 1262 і 1292 ). Історики ставлять під сумнів автентичність цього документу, але він послужив підставою вважати район Підзамче найстарішою частиною Львова. На нашу думку ця територія справді заселювалась у другій половині ХIII ст., але не як дитинець, а як пригороддя. Часті пожежі дерев"яних і фахверкових споруд прядові забудови унеможливлюють сьогодні відтворити характер княжоі і пізньо-середньовічноі архітектури в цьому районі, хоча безперечним залишаїться те, що після втрати незалежності Галицько-Володимірівського князівства найбільша щільність руського населення зосереджувалась біля церков в районі Підзамча, яких крім вже згаданих у ХY/XYIII ст. ст. бачено ще шість: Воскресенська, Теодора, Різдва Богородиці, П"ятницька, Варвари та два монастирі Онуфрія та Івана Богослова. Крім них тут ще існували костел Маріі Сніжноі, монастирі Бенедиктинок і кармелітів взятих з костелом Святого Мартина, Вірменські церкви: Анни, Якова і Чесного хреста (згодом зняту місіонерами), синагога. До юрисдикціі старости належали ще по лівому березі Полтви Богодухівська і костел Станіслава. Найранішим іконографічним матеріалом, що частково охоплюї район Підзамче ї відома гравюра по рисунку Пассароті, де бачимо щільно забудовану за мурами вул. Жовківську (Б. Хмельницького). Рисунок виконувався у 1607 році а статистичні дані 30-х років ХYII ст. свідчать, що все Жовківське перед містя разом з Підзамчем налічувало 5, 5 тис. мешканців тоді, як передмістя - лише 4, 4 тис., а Галицьке передмістя аж 7, 7 тис. жителів. Будівлі в районі Підзамче були дерев"яними, або фахверковими впродовж XYII ст., бо вже на гравюрі з 1772 р. Франца Пернеуера початок вул. Жовківськоі забудований не трьохповерховими, а одноповерховими будинками. Це свідчить про недовготривалість рядовоі забудови Краківського передмістя в ці часи. На згаданих гравюрах зовсім не заселені схили, де згодом виникли вулиці Кривоноса, Довбу ша, Курганна, Замкова. Найстаріші карти Львова походять з ХYIII ст. і схематично містять забудову міста та передмість. Зокрема в найточнішій з цього століття, а саме в карті 1766 р. виконаній королівським присяжним геометром-архітектором Яном Ігнатом Ду Дефі "План міста, замків і передмість Львова для побудови доріг і відновлення старого бруку... ", позначені вищезгадані церкви на Підзамче та нанесена рядова забудова з кварталами і подекуди з окремими дільницями. Перша топографічна зйомка Галичини (1772-1781р. р. ) і друга (1806-1868р. р. ) проведені квартирмейстерством австрійського штабу і віденським військово-гео графічним інститутом на основі кадастровоі триамбуляційноі мережі, залишила кілька до сить точних карт дві з яких (1736і 1744 р. р. ) охоплюють територію Підзамче і засвідчують дуже рідку забудову, крім початку вулиці Жовківськоі на окремих дільницях-парцелях, одже ця територія мала характер передміських будиночків з присадибною дільницею. У Львівському обласному архіві на цю територію починаючи з середини XIX ст. зберігаються справи з планами окремих будинків, бо без дозволу (кон сексу) відповідний відділ магістрату не дозволяв жодного будівництва. З переглянутих коло трьохсот справ вулиць: Б. Хмельницького, Замковоі, кривоноса, Довбуша, Курганноі, Пильникарськоі, Смерековоі, Татарськоі, Гайдамацькоі, Лобачевського, Огірковоі, Стромоі, Підзамче, Декабристів та Калініна видно що в середені XIX ст. за рідким виключенням переважали одноповерхові бу динки, до 1875 р.. серед планів бачимо лише чотири авторські, до 1900р. іх стаї 71 підписаний 33 авторами, з усіїі кількості 25 авторських планів згаданих справ. Найбільш інтенсивне будівництво двох, трьох, поверхових будинків припадаї на рубіж століття, в період, що загалом характеризувався переходом електичних рис в модерністичні, однак район Підзамче замешкуваний верствами дрібних торгівців, ремісників змушував домовласників підходити до будівниуцтва чисто утилітарно і тому найхарактерніші риси тогочасноі архітектури тут проявлялись пізніше порівняно з аристократичними кварталами Львова. Замовника цікавила дешева будівля і за невеликим виключеннямрядова забудова перерахованих вулиць значно поступаїться кращим тогочасним Львівським спорудам і лише вивчення всього Львівського будівництва XIX- пол. ХХ ст. зможе порівняльно оцінити згадану забудову. Серед пам"яток архітектури розглядуваноі територіі взято під охорону Держави в 1963 р. церкви: Миколая, Онуфрія, П"ятницьку і костел св. Мартина, а також фрагмент Високого замку і герандичні скульптури левів в гроті біля високоі Лисоі гори. У 1969 р. в додатковому списку з"являються ще монастирські приміщення василіян (Б. Хмельницького, 36) з дзвіницею та два будинки по вул. Лобачевського, 8 (1910 р., архітектор Артур Шлеен) а по вул. Гайдамацькій, 7 ) 1910 р. архітектор Карл Воублік ). Критеріі відбору були настільки випадковими, що не бралися зразу цілі ансамблі монастирів і зовсім не вивчалися при виборі архівні справи. Так обминули сусідній будинок по вул. Гайдамацькій,, того ж Воубліка будованого з N 7. Обминули також будинки Івана Левинського по вул. Богдана Хмельницького, 19 та Кривоноса, 10, 17 хоча автор в літератрурі вважаїться родоначальником украінського модерну. Через непрацьовитість архівів ці будинки не ввійшли в список поданий в 1977 р. серед поданих: вул. Смерекова, 3, 5, Татарська, 14, Кривоноса, 31 (хоча індентичні N 33, 35 того ж автора не виключено), Б. Хмельницького, 5, 39, 47, 10, 12, 15, 23 та ансамблів монасти рів Мартина, Войцеха і Місіонерів( де розміщена Вірменська церква Чесного хреста з XYI ст. і рококові приміщення монастиря ) Очевидно, цей список слід уточнити та додати до нього місця, де розташувались неіснуючі церкви зафіксовані на карті 1766р, дослідження які можуть прояснити хронологію заселення ціїі територіі в період середньовіччя.