Вул. Пекарська, 19

Комплекс палацу Семенських - Левицьких

-

Вулиця Пекарська під цією назвою вона відома ще з кінця XVII сторіччя. Вулиця утворилась на місці дороги, яка була прокладена паралельно до лінії міських бастіонних фортифікацій, що споруджувались у 1670-1690-х рр. Вал одного з бастіонів визначив напрямок нижньої частини цієї вулиці. Подальша траса вул. Пекарської (за нинішньою вул. Вітвера) відповідає межі між міськими ланами на поч. XVII ст.: Темричовськими (Новокампіанівськими) і ланами шпиталю Святого Духа. Тому вона мала ще з XVI ст. назву Темричовської (Тембжицької ) вулиці. В кінці нинішньої вул. Пекарської була оселя Воля Кампіанівська, яка налічувала 53 будинки. Вул. Пекарська з кінця XVII ст. не змінювала своєї назви, хоча в Середмісті була також Пекарська вулиця (частина нинішніх вулиць Вірменської та Театральної). Сучасна вул. Пекарська орієнтована із заходу на схід, покрита бруківкою, обсаджена деревами. На плані Львова 1766 року, виготовленим Жаном Дефі, на місці нинішнього палацу уже бачимо велику садибу. За легендою будівля була осідком братів-розбійників. Вона зазначає, що злочинці, які мешкали на місці майбутнього палацу, грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. За свої злочини вони були покарані Богом - під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом із мешканцями. Посол Галицьких штатів, граф Костянтин Семенський, дідич містечка Магерова, замовив проект палацу в архітектора Фридерика Баумана, що походив із Міттави (тепер Елгава) в Курляндії (Курземе, тепер частина Латвії). Палац на Пекарській було збудовано до 1849 року. Син графа Костянтина, Вільгельм Станіслав Семенський (1827-1901), дослужився до звання таємного радника цісарського двору, був членом австрійської Палати панів, кавалером Мальтійського ордену. Він перебудував палац у 1873-1877 рр. Проект зробив архітектор А. Вагнер у стилі французького бароко. Іван Левинський та Ян Томаш Кудельський у 1891-1894 рр. реконструювали палац, який зберіг донині свій зовнішній вигляд. Оздобленням фасаду та інтер’єрів палацу займався скульптор Петро Віталіс Гарасимович. Завдяки перебудові фасад палацу набув ефектного вигляду у стилі II Французької імперії. Часто називають ще його стилем III імперії (перша - імперія Карла Великого, друга - Наполеона Бонапарта, третя – його племінника Наполеона III). На схід від головної брами розміщений в’їзд до стаєнь та манежу, оздоблений двома головами коней. Адже Вільгельм Станіслав Семенський був президентом Галицької комісії з вирощування коней та великим шанувальником цих тварин. У 1856 р. Вільгельм Станіслав одружився зі Софією Левицькою. І їх спадкоємець Станіслав Костка Костянтин Марія Фелікс (1864–1918) писався вже Семенським-Левицьким. Відтоді на фасаді палацу зберігся вензель S. L. У 1930-х рр. сюди перенесли з Народного дому філію української Академічної гімназії. У повоєнні часи тут була середня школа № 36, згодом в палацовому комплексі розмістили спеціалізовану школу-інтернат № 102. Ліворуч від брами на стіні офіцини встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут, у філії української Академічної гімназії, навчався Володимир Щигельський (Бурлака) (1920-1949), командир УПА на Закерзонні.